Правова освідченість батьків

Пам’ятка для батьків

Пам’ятка для батьків

Якщо:

1. Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

2. Дитину висміюють, вона стає замкнутою.

3. Дитину хвалять ,вона вчиться бути вдячною.

4. Дитину підтримують , вона вчиться цінувати себе.

5. Дитина росте в докорах , вона вчиться жити з почуттям провини.

6. Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших.

7. Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.

8. Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей.

9. Дитина живе у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною.

10. Дитина живе у розумінні дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у світі.

Підлітки. Як допомогти дитині в період дорослішання

 

Кожна людина у своєму житті пройшла через перехідний вік – критичний етап у процесі дорослішання, що іноді називають підлітковим періодом.

Незважаючи на те, що підлітковим періодом вважається проміжок життя молодої людини з 13 до 19 років. Тривалість перехідного періоду залежить від традицій культури, у якій людина живе, від фізіологічних особливостей організму, також від того, коли він досягає своєї зрілості. Зараз вчені стверджують, що починається перехідний вік з 10 – 12 років.

Перехідний вік – дуже бурхливий і повний несподіванок час. Саме на цьому етапі відбуваються емоційні, соціальні і фізичні зміни, що шокують і доводять до відчаю багатьох  батьків. Схожі відчуття відчувають і ті батьки, що невтомно навчали своїх дітей, намагаючись застосовувати гуманні методи, засновані на любові і підтримці.

Не таємниця, що дорослі не завжди вміють встановлювати довірливі взаємини з дітьми, «обходити підводні камені» у вирішенні проблем. Найпоширенішими помилками батьків у взаєминах з дітьми є нав’язування власної думки або способу дії, зневажливе ставлення до оточення дитини, ігнорування проблем статевого дозрівання. Часом батьки забувають своє дитинство й себе в отроцтві та юності, й тому не розуміють власних дітей, їхніх вчинків.

Підлітковий період – це лише перехід від дитинства до дорослого життя. Ви як мудрі батьки повинні відкидати все дитяче і незріле у ваших стосунках. Але не забувайте сіяти в серцях ваших дітей відповідальність, самостійність і незалежність.

Емоційні зміни

–         Хто я?

–         Які мої цінності і переконання?

–         Кого я справді повинен поважати?

–         Що я можу робити добре?

Соціальні зміни

–         У них є інтерес до протилежної статі

–         Вони намагаються знайти нових друзів і увійти в молодіжну групу

–         Настрій, думки і манера поведінки легко змінюються

Фізіологічні зміни

Можуть відчувати страх в період статевого дозрівання, коли помічають, що з їхнім тілом відбуваються зміни. Поряд із природними ознаками формування зрілої особистості ви можете помітити радикальні зміни в поведінці вашої дитини. Може вона перебуває під впливом поганих друзів, неправильно харчується, вживає алкоголь або курить.

З дитинства і до зрілих років батьки лишаються авторитетом. Без сумніву, дитина набуває впевненості у собі під впливом батьківської любові. Говоріть частіше, що ви їх любите, обнімайте, цілуйте. Якщо ви вважаєте, що такі ласки доступні тільки дітям, ви глибоко помиляєтеся. Дорослі діти мають не меншу потребу в цьому. Частіше організовуйте виїзди на природу, на дачу, просто пішохідні прогулянки. Діліться своїм життєвим досвідом. Доручайте дітей до трудових сімейних заходів. Це допоможе дітям відчути, що їм довіряють і цінують.

На початку, у деяких до початку підліткового віку ,навчальна діяльність втрачає своє основне значення у психічному розвитку дітей. Батьки повинні бути готові до того, що , якщо не допомогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання.

Підлітки починають виробляти свої власні погляди про значущість навчання. Тому велика роль належить батькам, які мають допомогти сформувати певні поняття, мотиви навчання: «Для життя вчимося, а не для школи», «Яким я стану – залежить тільки від мене»

Звичайно, якщо батьки неодноразово говоритимуть про важливість навчання, а самі при цьому років 5 не відкривали книжку, то тут уся ромова вестиметься за принципом – дитина слухає, але не чує. Тому виявляйте глибоку зацікавленість до навчання ваших дітей. Допоможіть підготувати виступ або разом зробіть екскурсію математичними правилами.

Не намагайтеся обдурити дитину! Можна обдурити шахрая, дурня, але дитину не обдуриш. Щоб стати героями, батькам не обов’язково бути ідеалами. Але від них потрібне смирення, терпіння і готовність учитися.

У дітей цього віку на перший план виходять стосунки з однолітками. Вони хочуть почуватися частиною колективу, бути визнаними. Заради отримання авторитету дехто вдається до різних несподіваних вчинків, тому частіше приділяйте уваги своїм дітям.

Головне – запевнити дитину в тому, що ви завжди поруч, підтримаєте, допоможете. Пам’ятайте: якщо дитину підтримують, вона вчиться впевненості в собі. Вашій дитині потрібна ваша увага. Дивіться на дитину з любов’ю і впевненістю. Частіше торкайтеся дитини, просто кладіть руку на плече. Будьте прихильні до її дитячих проблем. Згадуйте частіше себе у її віці, виряджайте дитину до школи тільки з позитивними емоціями. Незважаючи на всі життєві негаразди, розвивайте емоційну сферу дитини. Не забувайте, що ви є зразком у всьому:  взаємовідносини з людьми, шкідливі звички…(діти сприймають дуже критично)

Практична частина

Якщо у вас є непорозуміння з дитиною, подивіться на себе очима дітей і дайте відповіді на запитання.

1.      Якою мене бачить син чи дочка?

2.      Чи відчуває він, що я його люблю?

3.      Чи вважає він, що я його розумію?

4.      Чи є в нього привід вважати мене справедливою, чуйною, доброю, чутливою людиною?

5.      Чи подобається йому, як я з ним розмовляю?

6.      Чи хотів би я, щоб він розмовляв зі мною, як я з ним?

7.      Якщо я, коли ми сваримось відчуваю образу, злість, то, що він відчуває до мене?

8.      Чи хотів би я , щоб мене зараз виховували так, як я його?

9.      Яких тем я уникаю в розмові з ним?

10.  Чи почуває він себе самотнім, незрозумілим?

11.  Від чого він страждає, чи знаю я про ці страждання, чи навіть не уявляю?

12.  Чи є в нас хоча б одне заняття, яким ми обидва займалися із задоволенням?

Проаналізуйте свої відповіді і ви зрозумієте свою дитину.

Давайте пригадаємо, як ми звертаємося до наших дітей. Якщо ми вказуємо людині, що вона має або не має робити, наказуємо, то ми ризикуємо викликати захисну реакцію з боку іншої людини. Як позбутися наказової форми у своїх висловлюваннях. Як пере формулювати образливі «Ти-висловлювання» у «Я-висловлювання».

Типи висловлювань

Сідай обідати!	Чи не час обідати?
Роби уроки!	Незабаром фільм, а в тебе не всі уроки зроблені.
Замовкни!	Вибач, ти мені заважаєш.
Прибери на столі!	У тебе є ще час прибрати на столі.
Дай мені пройти!	Вибач, мені потрібно пройти.
Вимий підлогу!	Сьогодні твоя черга мити підлогу.
Ти прийшов пізно!	Я хвилююся за тебе, тому що вже пізно.
Ти не вигуляв собаку!	Я сподівалася, що ти вигуляєш собаку.
У тебе немає звички дзвонити про затримки!	Мені хотілося б, щоб ти попереджав мене про затримки.

Притча «Невелика різниця»

Все залежить від одного: не що сказати, а як! Перш ніж сказати щось своїй дитині, особливо образливе, подумайте!

В кінці зустрічі роздати пам’ятки батькам підлітків.

Притча «Невелика різниця»

Все залежить від одного: не що сказати, а як! Перш ніж сказати щось своїй дитині, особливо неприємне, подумайте!

Удачі вам, терпіння.

Про любов щиру, безумовну, здатну зробити диво з вашою дитиною

Усі батьки люблять своїх дітей, але не завжди вміють правильно виявити свою любов.

Усі ми знаємо заповідь Христа про любов до ближнього. І в міру своїх слабких сил намагаємося її виконувати, особливо щодо своїх дітей. Тільки кожен з нас найчастіше вкладає в це поняття свій зміст і своє розуміння. Одні розуміють любов до дитини як суворе ставлення, інші – як слухняність, треті – як вседозволеність і потурання. Але усі ми вважаємо, що любимо наших дітей. Це здається природним, це закон природи.

“Вважається, що батьки природно висловлюють, передають свою любов дитині. Це найбільша омана! Більшість батьків не виявляють своєї любові, прихованої в їхніх серцях, оскільки вони не знають, як це зробити. Отже, багато сучасних дітей не відчувають, що їх щиро, безумовно, беззастережно люблять і приймають такими, якими вони є.”(Рос Кемпбел)

Пригадаємо властивості любові та перевіримо себе.

“Любов… не дратується”, – пише Апостол Павло. Перевірмо себе – чи так ми любимо своїх дітей, щоб ніколи не дратуватися через них?

“Любов… не шукає свого”. А наші запити на своє “особисте життя”, “особисті інтереси “, розваги тощо?

Отже, шлях до серця дитини не повною мірою відкритий для нас. Визнаймо цей факт, і поки є час, спробуймо виправити наші прорахунки й завоювати серця своїх дітей. Для цього треба цілком віддати себе дітям, зробитися не тільки їх наставниками та вихователями, а й найближчими друзями, поріднитися з їх інтересами і запитами.

Передумовою теплих взаємин з вашою дитиною є безумовна любов. Тільки такий тип любові може гарантувати розвиток усіх потенційних можливостей, закладених у дитині. Тільки на основі безумовної любові можна запобігти такій проблемі, як відчуження, появі в дитини почуття, що її не люблять, почуття страху, провини, невпевненості у собі.

Безумовну любов можна вважати дороговказом у вихованні дитини.

За відсутності безумовної любові наші батьківські обов’язки перетворюються на тягар. Ми постійно чимось роздратовані, незадоволені взаєминами у своїй родині. Наш чоловік і діти є джерелом постійного занепокоєння, переживань і стресу. Що таке безумовна любов? Безумовна любов – це любов до дитини незалежно від обставин, від її вад і переваг, від того, що ми від неї очікуємо, і – найголовніше – незалежно від її поведінки. Це не означає, що нам завжди мають подобатися її дії. Безумовна любов означає, що ми все одно любимо дитину, навіть якщо засуджуємо її поведінку.

Це лише ідеал, якого ми ніколи не досягнемо на всі 100%. Але все-таки, чим ближчі ми до нього, тим більше задоволення й упевненості відчуємо в собі як у батьках. І тим більше задоволеною, щасливою буде наша дитина.

Коли має починатися робота батьків над душею дитипи?

Про це пише Олександр Єльчанінов: “Чому такі важливі враження дитинства? Чому так важливо сповнити серце і розум дитини світлом і добром ще з раннього дитинства? Удитинстві -сила довіри, простота, м’якість, здатність співчувати, сила уяви, відсутність жорстокості. Потім, коли людина скам’яніє, зачерствіє душа, сприйняте в дитинстві може знову очистити, врятувати людину.

Дитина йде у цей світ зі здатністю пізнавати його емоційно. Дитина така сприйнятлива до почуттів матері! Дивовижне видовище: немовля, яке вперше принесли до матері (якщо, звичайно, мати щиро хоче його бачити), притискається до тіла матері – і його щастя очевидне для всіх. Але якщо мати не радіє дитині, ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Така дитина не-задоволена, погано ссе молоко, лякається і, очевидно, нещаслива. Від народження діти надзвичайно чутливі до емоцій. Оскільки їхні знання про світ надто малі, їхнє спілкування зі світом відбувається на відчутті. Це є вирішальним фактом. Перші враження дитини про світ народжуються з її відчуттів.

Дитина постійно ставить запитання до батьків: “Ти мене любиш?”. Вона ставить це запитання частіше своєю поведінкою, а не словами. І відповідь на нього має величезне значення у житті дитини.

“Ти мене любиш? ” Якщо ми любимо дитину безумовно, вона відчуває, що наша відповідь “так”. Якщо ми любимо її із застереженнями, вона не почувається в безпеці і непокоїться. Відповідь, яку ми даємо дитині на це найважливіше запитання “Чи любиш ти мене?”, – формує її розуміння життя і є вирішальною. Дитина зазвичай ставить нам це запитання своєю поведінкою, і відповідь ми їй даємо теж своєю поведінкою. Не тільки тим, що ми говоримо, а й тим, що робимо. Своєю поведінкою дитина підказує нам, що їй необхідно: чи їй недостатньо любові, дисципліни, схвалення або розуміння. Своєю поведінкою ми задовольняємо ці потреби. Ми можемо це зробити тільки тоді, якщо наші взаємини формуються на безумовній любові.

Почуття любові до дитини в нашому серці може бути досить сильним. Але цього недостатньо. Чи бачить дитина з нашої поведінки, що ми її любимо? Любов до дитини ми розкриваємо через свої дії, те, що ми

говоримо і що робимо. Але те, що ми робимо, означає більше. На дитину набагато більше враження справляють наші дії, ніж слова.

У кожної дитини є емоційні потреби, і дужо багато залежить від того, чи задоволені її потреби. По-перше, від цього залежить, як почувається дитина: задоволена чи розсерджена тощо. По-друге, це впливає на її поведінку: слухняна вона чи ні, грайлива чи похмура тощо.

Нині багато дітей не відчувають до себе щирої любові з боку родини. Та, мабуть, не буває батьків, які б не любили свою дитину.

Як виявляти свою любов

Діти спілкуються за допомогою емоцій, своєю поведінкою висловлюють почуття до нас. Легко визначити, що відчуває дитина, у якому вона настрої, просто спостерігаючи за нею. Діти також мають здатність (яку більшість людей втрачає, коли дорослішає) розуміти наші почуття з нашої поведінки. Тому, якщо ми хочемо, щоб вони знали, що ми до них відчуваємо, що ми їх любимо, слід своїми діями виявити любов.

Висловити свою любов до дитини ми можемо:

• обмінюючись поглядами;
• під час фізичного контакту;
• у момент уважного слухання;
• у процесі дисциплінування.

Кожна складова так само важлива, як і всі інші. Багато батьків обирають одну-дві форми вияву любові і зневажають усі інші. Надають великого значення дисципліні, нехтуючи іншими формами виховання. Буває, що діти добре вимуштрувані, але не відчувають, що їх люблять. У більшості цих випадків батьки плутають дисципліну з покаранням, начебто це те саме. Батьки мають брати до уваги всі форми вияву любові до дитини. Тепер перейдімо до першої з них – обміну поглядами.

Обмін поглядами

Це може здаватися не надто суттєвим фактором у спілкуванні з дитиною. Однак обмін поглядами надзвичайно важливий. Обмін поглядами має вирішальне значення не тільки у встановленні контакту з дитиною, а й у задоволенні її емоційних потреб. Самі того не усвідомлюючи, ми використовуємо обмін поглядами як спосіб виявити любов, особливо до дитини. Дитина дивиться в очі батькам (або іншим людям), щоб задовольнити свої емоційні потреби. Чим більше батьки зустрічаються поглядами з дітьми, виражаючи таким способом любов, тим більше дитина насичується любов’ю.

Обмін поглядами – одне з головних джерел емоційного виховання дитини. Деякі батьки мають таку звичку: уникати зустрічі з очима дітей і використовувати такий метод як знаряддя покарання. Це жорстоко. Ми часто застосовуємо це щодо інших. Навмисна відмова від контакту з очима дитини, сприймається болісно, гірше, ніж тілесне покарання.

Наші способи вираження любові не мають залежати від того, задоволені ми дитиною чи ні. Необхідно виявляти свою любов послідовно, незалежно від ситуації. Впоратися з поганою поведінкою можна й іншими способами.

Фізичний контакт

Практика свідчить, що дотик відіграє вкрай важливу роль у нашому фізичному і душевному самопочутті. Експерименти американських учених довели, що недоношені діти, яким щодня робили масаж (три сеанси по п’ятнадцять хвилин повільних, глибоких погладжувань), росли у вазі на сорок сім відсотків більше, ніж їхні маленькі сусіди у палаті, яким такої уваги не приділяли. У немовлят, яким робили масаж, також поліпшувалась і підвищувалась активність. Упродовж наступних восьми місяців вони краще розвивалися і розумово, і фізично.

Досліди над тваринами засвідчили, що дотики до маленьких крис у перші кілька тижнів їхнього життя сприяють розвитку рецепторів, що гальмують вироблення гормонів стресу, які спричиняють безліч проблем, зокрема уповільнення росту і ураження клітин.

Здається, мозку цілком природно виражати любов до дитини у фізичному контакті. Дивно, але дослідження свідчать, що більшість батьків торкаються своїх дітей тільки якщо цього потребують обставини, тобто коли допомагають їм одягтися, роздягнутися або сісти до машини. Фізичний контакт – це не тільки поцілунки, обійми тощо. Ідеться про будь-який тип фізичного контакту. Це так просто: торкнутися плеча дитини, полоскотати її або скуйовдити волосся.

Необхідно усвідомити, що ми зобов’язані виявити свою любов до дітей, перш ніж виконувати інші обов’язки: вчити їх, керувати ними, дати їм зразок для наслідування або покарати.

Безроздільна увага

Безроздільна увага потребує часу. Це може означати, що батькам доведеться відмовитися під чогось, чим вони зайнялися б із великим задоволенням.

Що таке безроздільна увага? Безроздільна увага до дитини означає пильну, неподільну увагу до неї, допомагає дитині відчути, що вона – найважливіша людина для своїх батьків.

Безроздільна увага – найбільша потреба дитини. Часто ми помилково вважаємо, що дитині досить того, що ми для неї робимо.

Наприклад, додаткові заохочення (морозиво, цукерки), подарунки часом приймають за пильну увагу. Насправді ж буде великою помилкою використовувати їх як заміну безроздільної уваги.

“Заради турботи про дітей батькам необхідно залишити так зване “особисте життя” та “особисті інтереси”, розваги, театри, знайомства, світську літературу тощо”, – застерігав батьків М.Є. Пестов. Найкраще приділити дитині безроздільну увагу під час бесід наодинці. Тільки сам на сам, у спокійній атмосфері батьки можуть досягти особливих близьких взаємин, необхідних дитині, щоб протистояти реаліями життя, особливо у неспокійні роки підліткових протиріч і природної боротьби за незалежність.

Існує хибна думка, що увагу необхідно приділяти тому, хто її більше потребує. У всіх дітей однакові потреби, незалежно від того, чи говорять вони про це. Особливо вразливі невимогливі, пасивні діти.

Безроздільна увага може бути іноді короткочасною: одна-дві миті воістину можуть зробити неймовірне. Таким чином, безроздільна увага – це найкращий спосіб заповнити емоційну сферу дитини, щоб забезпечити її майбутнє благополуччя.